Ароматний Версаль: парфумерія та королівський двір у часи Старого порядку.

Відоме висловлювання, що французька аристократія XVII сторіччя поділяла судження, що вода розповсюджує хвороби, тому, чим менше ви купались, тим менш вразливими ви були. Інший міф стверджує, що король Людовик XIV (1638-1715) за своє життя прийняв ванну всього три рази, тоді як слова істориків досить давно розвіяли ці помилкові твердження. Король любив не тільки купання у річці, У Версалі, так і, скажімо, у Луврі та Фонтенбло, існували ванні кімнати, парильні. Обмивання, серветки, вода з добавками для освіження, чисті комплекти одягу були звичними елементами побуту при Бурбонах.

Парфумерним ароматам відводилось особливе місце. Версаль при Бурбонах дійсно був запашним. По всьому палацу чаші були наповнені пелюстками квітів, щоб підсолодити повітря. Меблі сприскувались парфумами. Навіть фонтани оброблялись ароматами, а відвідувачів палацу прискали парфумами на вході.
Насправді повітря у позолочених салонах французького палацу було настільки ароматним, що представники французького двору називали його “Надушеним двором”. Людовик XIV надавав парфумерії великого значення. Особливо у молоді роки, коли король ще не страждав на мігрені, він доручав своєму парфумеру створювати нові аромати для кожного дня тижня.
 Людовик наполягав на тому, щоб його сорочки були ароматизовані так званим складом «Aqua Angeli», що являв собою суміш з алое, мускатного горіха, стираксу, гвоздики та бензоїну, прокип’ячених у трояндовій воді.

Рідину кип’ятили протягом дня та ночі, перед тим як додати у воду квіти жасмину та апельсину, а також декілька крупинок мускусу. Ця рідина використовувалась як прообраз кондиціонера для білизни, для того, щоб полоскати сорочки Луї.

Король також розпорядився збудувати у Версалі біло-блакитний павільйон для усамітнення з красунями, де повітря мало бути наповнене ароматами туберози та білого жасмину. При королі стало нормою те, що люди високого рангу слідкували за виготовленням індивідуальних ароматів, котрі приходились їм до смаку.

 Принц Конде, наприклад, завжди віддавав перевагу аромату свого улюбленого нюхального тютюну. Парфумерний аромат, що використовувався герцогинею Катрін д’Омон, набув слави під назвою “а-ля Марешаль” (тобто “Маршальські” — вона була дружиною маршала Франції). Він був створений з коріандру, ірису та горіхової трави.

Відомо, що молодий Людовик XIV, як і його мати Анна Австрійська, використовували аромати, натхненні шоколадними нотами. Втім, “Король-Сонце” полюбляв експериментувати з новими ароматами. Його коханка, мадам де Монтеспан, купалась у воді, ароматизованій ваніллю. За деякими свідченнями прекрасна “Атенаїс” використовувала більші дози парфумів, тому що не дуже полюбляла парфум свого королівського коханця. Наприкінці життя Людовик XIV міг терпіти лише ніжно-повітряний аромат флердоранжу, який отримували завдяки деревам, що росли у самому Версалі.

Улюблений аромат фаворитки Людовика XIV, мадам дю Баррі, був створений італійським парфумером Джованні Марія Фариною. Він мав назву Aqua Mirabilis. Це був оригінальний одеколон (це слово вже використувалось тоді) з бадьорим ароматом бергамоту, неролі, лаванди, розмарину, доданих у виноградний спирт.

У свій час парфумери-рукавичники (надушені рукавички — відмінна ознака елегантності) отримали вельми високий статус та могутність. В знак визнання на державному рівні, їм було надано особливі патенти. Все тому, що аристократія витрачала на парфуми величезні суми.

В Шуазі, де мадам де Помпадур досягла успіху в тому, що підняла елегантне життя на ще більшу висоту, парфуми використовувались в колосальних масштабах: вони стали головною витратою домашнього бюджету. Конкуренція за постачання “Запашного двору” ароматичними товарами була дуже жорстокою. Монпельє та Грасс зійшлися віч-на-віч у битві для того, щоб перевершити один одного та отримати королівський патент. В цих регіонах експериментували з вирощуванням нових запашних рослин, таких як біргардія, цитрусове дерево. Пагорби та долини Провансу незабаром наповнились приголомшливими ароматами гвоздики, жасмину, фіалки, троянди та лаванди, більшість з яких донині квітнуть у Грассі, який до сьогоднішнього дня залишається серцем парфумерії.

Парфумери під час Старого режиму почали більш широко продавати свої товари через “парфумерних розносників”. Одні подорожували країною, відвідуючи великі міста на конях та возах, які перевозили парфуми, у той час, як інші продавали свої товари самостійно на вулицях Парижу.

Серед товарів були присутні й шарлатанські ліки, еліксири, ароматизований віск для меблів тощо. У роки, що передували Французькій революції, придворний лікар просив короля вигнати таких продавців з вулиць столиці.

Покоління змінювались, так само змінювались і свого роду “ікони стилю”. Так Марія-Антуанетта, яка вийшла заміж за Людовика XIV, стала тією самою законодавицею мод, якій прагнув догодити кожен парфумер. Ця нелегка робота дісталась парфумеру, на ім'я Жан-Луї Фаржон. Народжений в Монпельє у 1748 році, він навчався у скромній парфумерній майстерні свого батька. Проте Жан-Луї мріяв про блиск Версальського палацу і, рухомий честолюбством, відкрив бутик, що привертав увагу аристократичних покупців немов метеликів на свічку.

Створюючи аромати для французької знаті, Фаржон нарешті привернув і увагу королеви, зустрівши її в Трианоні. З того часу і почався його справжній зліт. Протягом чотирнадцяти років, до самої Французької революції, Фаржон був її особистим парфумером, створюючи все більш розкішні аромати, які відповідали індивідуальності Марії-Антуанетти, її настрою. Одними з його найвідоміших парфумів були, наприклад, так звані «Sillage de la Reine», які включали ноти туберози, жасмину, флердоранжу, сандалу, ірису та кедру. А “Jardin Secret” мав запах бергамоту, кардамону, жасмину, ладану, троянди, сандалу, ванілі, пачулі, амбри та бобів тонка. На жаль, у наш час неоможливо достеменно оцінити приголомшливість його шедеврів, хоча і робляться цікаві спроби відновити історичні аромати парфумів попередніх епох.

У ті часи, мабуть, до загального полегшення, купання увійшло в моду. Одна відома красуня, мадам Тальєн, дійшла до того, що приймала ванну в розтовченій полуниці в сезон та вмивалась запашним молоком.

Крім самих парфумів, не варто забувати також і про роль їх фалконів. Протягом більшої частини правління Людовика XIV флакони для парфумів виготовлялись з порцеляни. Парфуми перетворились з твердих (які можна було втирати) у рідкі, а це означало, що флакони для парфумів мали отримати новий дизайн. З моменту еволюції парфумерії у XVIII сторіччі, презентація чи, краще сказати, пакування отримали новий сенс. У висновку, парфуми були досить коштовними, а через те, що покупці і так платили за них великі суми, то вони підходили їм тільки в тому разі, коли флакони відповідали цій якості.
 З часом флакони для парфумів почали робити з гранованого скла або кришталю, які, у свою чергу, можна було щедро декорувати візерунками із золота або кольорової емалі. Для поціновувачів екзотики також були доступні нефритові флакони. У Франції різьблене скло було особливим фаворитом з моменту відкриття виробництва кришталю від Баккара у 1765 році.

Пробкам для флаконів надавалось не менше уваги. Деякі з них були хитромудро вирізані у форму жіночої голови, квітки або міфічної істоти. Флакони з дорогоцінними краплями були не тільки коштовними, але і найчастіше, унікальними. З того часу як парфумерія перетворилась на мистецтво, все більше і більше торговців розуміли, що створення для кожної дами свого особистого відмінного символу коштує великих грошей.

Хоча на туалетному столику у дами обов’язково мав стояти флакон парфумів, вона жодним чином не поспішала повертатись у свої кімнату за парфумами, коли це було необхідно.

Більшість придворних носили з собою флакони меншого розміру. З часом дами збагнули, що такий флакон можна легко сховати у муфті або навіть рукавичці.

Якщо у Баккара використовували різне скло при створенні флаконів, то в інших виробників скла у Франції XVIII століття були свої “родзинки”. Улюблене виробництво мадам де Помпадур у Севрі славилось своїми флаконами грушоподібної форми — форми, яка була в моді з часів правління Людовика XIV. Флакони з фабрики у Сен-Клу можна було впізнати за позолотою.

Навіть у самому дизайні флаконів відображались віяння зміни епох у Версалі. Від важкого стилю бароко швидко відмовились на користь стилю, що був більш гармонійним з природою. Птахи, квіти, метелики стали популярними мотивами аж до самої Революції.
Революція, яка сталась, була неспокійним часом для парфумерів, адже неспокійні часи частіше за все б’ють по різноманітності продукції. Проте, відносно скоро у них нарешті з’явилась нова зірка — Наполеон Бонапарт. Імператор з винятковою постійністю замовляв у свого парфумера по 50 флаконів одеколону на місяць. Проте, це вже була зовсім інша епоха.